Історія
Село Панівці розташоване за 8 км на південь від Кам’янця Подільського на берегах річки Смотрич.
В історичних документах Панівці згадуються в середині XV ст. Історики відносять Панівці до найдавніших поселень Кам’янець - Подільського району. Гордістю Пановець є Пановецький замок. В другій половині XVIст. Польський магнат Ян Потоцький збудував на скелі, над самою річкою Смотрич оборонний замок. За часів свого існування Пановецький замок зазнав різних нападів і облог. Тепер залишилися рештки замку.
Пановецький замок був не лише оборонною спорудою, але (в часи середньовіччя) культурним і науковим центром реформації.
У свій час Ян Потоцький дав притулок кальвіністам, які переслідувалися у Польщі, як єретики. У 1590 р. вони відкрили тут школу, пізніше заснували друкарню.
На місці, де була друкарня, був шкільний інтернет, а тепер дитячий садок.
Панівецький замок згадується в козацьких літописах часів Української національної революції.
Панівці ввійшли в біографію Устима Кармелюка. Після того разом з побратимом Донилом Хроном за вироком військового суду було покарано, обох під конвоєм відправили в військову частину в Крим. Перший нічніг був в Панівцях. У ніч з 13 на 14 серпня 1814 р. незважаючи на охорону, вони щезли з льоху поміщицького маєтку. Це була перша втеча Кармелюка.
Село здавна славилося народним майстрами. Вони будували хати з масивними пишними дахами, які прикрашували своєрідним рослинним орнаментом. Село й сьогодні чепурне й барвисте.
В 1907 році панівецькі католики, яких вже було дуже мало, прибудували до давньої церкви римсько – католицький костел, який й досі зберігся. В листопаді 1920 року у Панівцях створено сільський ревком, 1923 році – сільський комітет незаможних селян. В 1929 1930 роках селяни масово потяглися до колгоспу.
Трагічні події 1932 – 1933 років, не обійшли і Панівці. За спогадами старожилів померло до тридцяти осіб. На честь померлих односельчан споруджено пам’ятник жертвам голодомору.
Мирна праця панівчан, як і всього народу, була перервана війною. Село було визволено 23 березня 1944 року. На честь загиблих воїнам споруджено пам’ятник.
У післявоєнні роки повністю розвивається культура села. У 1967 році було відкрито Будинок культури, в ньому стаціонарна бібліотека. З 1958 року працює радіовузол. В селі функціонує фельширсько – акушерський пункт. З 1959 році функціонує восьмирічна школа, з 1980 року – дев’ятирічна.
На території села функціонують фельширсько – акушерський пункт, загальноосвітня школа І – ІІ ст, дитячий садок, будинок культури, бібліотека, магазин, приватні торгові точки.
Розроблено і затверджено Програму газифікації села.
Славилось і славиться наше село трудящими, добрими, чуйним людьми.
